Here you can find the English version of the story: Leo The Cat Bakes Waffles
Якось у неділю до родини котика Лео прийшли гості. Лео дуже любив, коли приходили гості, бо вони завжди гралися й бавилися з ним.
Лео весь час був у центрі уваги. А коли пощастить, хтось із гостей годинами тримав його на ручках і чухав за вушком.
Тієї неділі з кухні надзвичайно смачно пахло. Родина готувала тісто на вафлі. Зі складників тіста Лео найбільше любив молоко. Він би його винюхав у будь-якому куточку дому!
Лео був дуже спостережливий. Ніщо ніколи не могло проскочити повз його увагу, і сьогодні — не виняток. Він вмостився на кахляній підлозі кухні й уважно спостерігав, як готувалися вафлі.
Звісно, він завжди сподівався, що йому перепаде якийсь шматочок. Може, щось розіллється на підлогу, і йому дозволять злизати? Ні, цього разу не пощастило. Як прикро!
Він мріяв скуштувати молочка. Але родина Лео завжди годувала його в один і той самий час. Вони турбувалися, щоб він не надто розтовстів.
Коли запашні вафлі були готові, Мама посипала їх цукровою пудрою й подала гостям. Лео дуже любив солодке, тож він заходився бігати від одного гостя до іншого з жалібним м’явчанням, сподіваючись, що хтось поділиться з ним своєю порцією.
Але всі гості строго дотримувалися правила не годувати кота. Тож Лео зітхнув, востаннє вдихнув смачні пахощі й пішов полежати на канапі.
Потім йому дещо спало на думку. Він дочекається завтра, коли всі підуть на роботу й залишать кухню в його розпорядженні. Він зможе робити все, чого забажає! Від збудження котик не спав майже цілу ніч.
Уранці родина котика Лео попрощалася з ним перед виходом із дому. Мама, як завжди, сказала: «Будь чемний, гарного тобі дня, до вечора!».
«М’яв!» — відповів Лео, як завжди, це означало «Звісно, все так і буде». А щойно зачинилися двері, він узявся до роботи.
«Хоч раз у мене будуть свої власні вафлі», — подумав він собі. Лео взяв фартушок і обперезався ним, так завжди робили всі в родині.
«Ну що ж, уперед! Мені потрібна каструля, а вона в горішній шафці. Значить, мені потрібна драбина!» — сказав собі Лео.
«Ох, яка важка робота! — бурчав Лео, відміряючи борошно, цукор, масло, яйця, молоко й дрібку солі. — Як же добре, що я вчора уважно спостерігав. Але тоді здавалося, що все так легко».
На щастя, вафельниця й міксер відучора стояли на стільниці, чисті й блискучі. «Чудово!» — зрадів Лео й узявся колотити тісто.
Він страшенно собою пишався, аж поки не зауважив, що натрусив борошна на стільницю. Раптом йому засвербіло в носі. «Апчхи!» — Лео так сильно чхнув, що тісто обліпило йому вуса, а борошно запорошило всю підлогу навколо.
«М’яв, я потім приберу!», — подумав він. Лео вхопив міксер і став вимішувати тісто.
«От лихо, я забризкав усю кухню!» — Лео був весь у маслі, але він радо злизав його й старанно продовжив роботу.
Потім умочив лапку в тісто, скуштував і подумав: «М’яв, ще трохи цукру не завадить». Лео знов і знов куштував тісто й досипав то того, то іншого, аж поки воно не стало гарним і солодким.
Настав час увімкнути вафельницю й спекти вафлі. Він зачерпнув тісто полоником, але враз завагався, скільки треба влити у вафельницю. Тісто розтеклося по стільниці.
«Нічого страшного, — сказав собі Лео. — Зате я щойно спік свою першу вафлю!» Вона трішки підгоріла, однак Лео з’їв її з величезним апетитом. Потім іще одну вафлю, і ще, і ще, аж поки врешті котик не схопився за живіт, скоцюрбившись від болю.
«М’яв, мені від тих усіх вафель животик заболів! — заскиглив він. — Треба трішки відпочити, я потім усе приберу». З останніх сил він видерся на своє котяче дерево і вмостився там. Але розслабитися не зміг.
Він глянув на кухонний годинник і вжахнувся: «М’яв, уже майже п’ята!». Скоро повернеться його родина, а він досі не поприбирав.
Животик страшенно болів, але він встав, помив у раковині всі тарілки й поскладав. Потім Лео кинувся витирати підлогу й замітати її хвостом. Та це не допомогло — все навколо липло.
Щойно він закінчив прибирати, у замку повернувся ключ і двері відчинилися. Родина стала його гукати з порогу, як завжди, а мама здивовано сказала: «Пахне так, наче хтось напік вафель…»
Вона пішла годувати Лео, котрий зазвичай просив добавки. А сьогодні не з’їв ані шматочка. Він страшенно втомився, а його животик досі був липкий.
Мама почухала котика за вушком і сказала: « Ти весь липкий. Що це з тобою таке сьогодні? Ти погано почуваєшся, Лео? Мабуть, тобі треба раніше піти спати й гарненько відпочити».
«М’яв, м’яв, м’яв», — відразу ж погодився котик Лео й притьмом скочив у свій кошичок, щоб його більше ні про що не питали.
«Мало не попався! Ніколи більше такого не робитиму!» — думав він собі, засинаючи.